Батьківський лекторій

Шановні батьки, знайдіть час і поговоріть зі своїми дітьми на тему про дотримання правил дорожнього руху на дорогах!!!

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Дитина вчиться законами вулиці, беручи приклад з Вас-батьків, інших дорослих. Нехай Ваш приклад вчить дисциплінованої поведінки на вулиці не лише вашої дитини, але й інших дітей. Намагайтеся зробити все можливе, щоб захистити дітей від нещасних випадків на дорогах!

ВОДІЇ! Будьте дуже уважні при проїзді пішохідних переходів і в місцях можливої ​​появи дітей. Біля місць відпочинку дітей, будьте особливо уважні і заздалегідь знижуйте швидкість, не об'їжджайте транспорт, який зупинився перед «зеброю», зупиніться і пропустіть дітей, які переходять дорогу.

БЕРЕЖІТЬ ЖИТТЯ СВОЇХ ДІТЕЙ!

БАТЬКАМ...

Намалюйте на папері своїй дитині маршрут, яким він повинен іти в школу. Можна виконати малюнок у вигляді карти, тим самим, вносячи елемент гри. Пройдіть із дитиною по намальованому маршруту, розповідаючи, яка небезпека може чекати школяра. Через які перехрестя йти, які світлофори горять для нього, звідки можуть зненацька виїхати автомобілі, по яких ознаках розрізнити автомобілі, яким дозволяється рух на червоний сигнал світлофора і таке інше.

Для дитини це перетворюється в захоплюючу гру, і велика ймовірність того, що він запам'ятає, як йому безпечно дійти до школи.

ДЛЯ БЕЗПЕЧНОГО ПЕРЕХОДУ ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ ДОРОГУ

1. Спочатку знайти безпечне місце для переходу.

Коментар: саме "знайти"! Головне - перейти не тільки "у встановленім місці" (не завжди поруч є "зебра" або знак), а в місці відмінного огляду. Не біля поворотів, з яких можуть вискочити автомобілі. Якнайдалі від стоячих транспортних засобів і інших перешкод огляду.

2. Стій на тротуарі біля узбіччя (проїзної частини).

Коментар: обов'язково " стій"! Завжди потрібна зупинка, пауза для спостереження й оцінки обстановки. Ніколи не виходьте, не вибігайте "з ходу"!

3. Озирнись або прислухайся - чи немає автомобілів.

Коментар: "озирнись", - поверни голову і ліворуч і праворуч, та пам’ятай, що автомобіль може бути ПРИХОВАНИЙ від пішохода.

4. Якщо бачиш автомобіль, що наближається, - дай йому проїхати.

ЗНОВУ ПОДИВИСЯ ПО СТОРОНАХ.

5. Якщо поблизу немає автомобілів - переходи дорогу під прямим кутом.

Немає поблизу - виходить, немає, що ні наближаються, ні проїхали, ні стоять. НІЩО НЕ ЗАВАЖАЄ ОГЛЯДУ Й НЕ ЗАГРОЖУЄ ЖИТТЮ.

6. Продовжуй уважно дивитися й прислухатися, поки не перейдеш дорогу.

Коментар: дивитися по сторонах при переході треба неодноразово, адже сітуація може змінитися: автомобіль, що рухається прямо, може зненацька повернути або в нього можуть відмовити гальма.

Варто відзначити, що вивчення ПДР так само необхідне, як і вивчення основних предметів (математики, української мови). Адже безпека життя наших дітей важлива не менш показника їх інтелектуального розвитку, і навіть набагато значніше.

Безпека життя наших дітей – головне й першорядне завдання оточуючих їх дорослих. У сучасній ситуації стає особливо небезпечно маленькому пішоходові перебувати на дорозі, кількість транспортних засобів збільшується день у день, і їх власники не усвідомлюють усієї відповідальності за те, що відбувається на дорозі. Пішоходові в цьому випадку залишається розраховувати тільки на свої сили й бути особливо уважним, виходячи на дорогу. Ми – пішоходи повинні бути підготовлені до ситуацій різного роду. Тому виробляти навички безпечної поведінки на дорозі необхідно з дитинства!

Навчаючи дитину Правилам дорожнього руху, дорослий повинен сам чітко уявляти, чому потрібно вчити, і як це зробити більш ефективно. Він сам повинен добре розбиратися в дорожніх ситуаціях. Тому треба не тільки заздалегідь проаналізувати свій життєвий досвід, але й вивчити необхідну літературу по темі «Правила дорожнього руху».

Те, чому й, головне, як добре ми навчимо дитину, які навички безпечної поведінки на вулиці прищепимо їй, буде оберігати вашу дитину все життя.

ДІТИ ВЧАСНО НЕ ПОМІЧАЮТЬ НЕБЕЗПЕКУ!

Будь уважним!

Дев'ять із десяти потерпілих на вулиці дітей вчасно не помітили, що наближається автомобіль і припускали, що перебувають у безпеці. Виходить, на вулиці спостерігати, помічати автомобіль не так просто, як це здається на перший погляд. На вулиці зустрічається кілька десятків оманних ситуацій. Здається безпечно, можна переходити, а насправді небезпечно, не можна! Правила руху важливо знати й дотримуватися, але цього мало - треба ще вміти спостерігати за тим, що відбувається навколо й передбачити небезпеку.

Вчить свою дитину на вулиці зосереджувати увагу, придивлятися й прислухатися. Спостережливість потрібно розбудовувати й тренувати. Існує маса тренінгів, за допомогою яких можна навчати дитину уважності.

Наприклад, група дітей сідає по колу (краще проводити таке заняття на вулиці), один з них розміщається в центрі, закриває очі. Кожний із присутніх видає звук (виголошує слово), що сидить у центрі повинен визначити, з якої сторони доноситься звук.

Практикуються заняття з дітьми безпосередньо біля проїзної частини. Батько, ідучи з дитиною в школу або магазин, може запропонувати визначити, на якій швидкості рухається автомобіль, що наближається,та чи безпечно переходити дорогу. Разом з мамою або татом діти рахують 1, 2, 3,……….., якщо автомобіль наблизився на рахунку 6-7, виходить, він рухається на великій швидкості й переходити дорогу небезпечно.

ДІТИ ВИБІГАЮТЬ НА ПРОЇЗНУ ЧАСТИНУ ВУЛИЦІ З-ЗА ПРЕДМЕТІВ, ЩО ЗАВАЖАЮТЬ ОГЛЯДУ, НЕ ПОДИВИВШИСЬ, А ЩО ТАМ?!

Вмійте передбачати приховану небезпеку!

Шість із десяти постраждалих дітей вибігли або вийшли на дорогу через стоячі автомобілі, кущі, паркани та інші предмети, що заважають огляду. Тому головна небезпека на вулиці — не стільки сам транспортний засіб, що наближається, скільки той предмет, який заважає, вчасно помітити джерело небезпеки!

Найуважнішим потрібно бути на зупинці, очікуючи маршрутний транспортний засіб або виходячи з нього. Пояснить дитині, що зупинка – саме небезпечне місце на дорозі. Необхідно дотримуватися певних правил, перебуваючи на зупинці.

По-перше, дитині повинно бути відомо, що на зупинці потрібно поводитися спокійно, не гратися, не штовхати один одного, не бігати й не шуміти.

По-друге, розповідайте, що за Правилами посадка в суспільний транспорт здійснюється через задні двері, а вихід через середні й передні двері.

По-третє, поясніть, що якщо після виходу з маршрутного міського транспорту потрібно перейти на протилежний бік дороги, слід дочекатися, поки автобус, тролейбус від'їде на безпечну відстань, і проїзна частина буде добре видна в обидва боки. Тільки після цього можна почати перехід.

Дитина вийшла з автобуса. Усі думки про те, як швидше перейти дорогу, встигнути на секцію, не спізнитися в кіно, у басейн. Її зовсім не бентежить, що стоячий автобус закрив від її погляду половину проїзної частини. Але крім автобуса на вулиці зустрічаються й інші стоячі автомобілі, які заважають огляду. А іноді по центру проїзної частини розташовуються трамвайні шляхи, що подвійно підвищує ризик опинитися у небезпечній ситуації, перетинаючи проїзну частину.

Майже третина постраждалих дітей потрапили під автомобіль після того, як вибігли через стоячі автобуси, вантажівки, легкові автомобілі.

Через стоячий автомобіль, будинок, паркан, кущі та ін. може зненацька виїхати автомобіль. Для переходу дороги потрібно вибрати таке місце, де дорога проглядається в обох напрямках. У крайньому випадку, можна обережно визирнути з-за перешкоди, переконавшись, що небезпеки немає, і тільки тоді переходити дорогу.

ДІТИ ЛЕГКО ВІДВОЛІКАЮТЬСЯ ВІД СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДОРОГОЮ!

Два з десяти потерпілих дитини не помітили вчасно небезпеку тому, що їхня увага була відвернена чимось або кимось: автобус, приятель і т.д.

Запам'ятаєте!

1. При підході до дороги розмови слід припинити, тому що вони відволікають від спостереження.

2. При переході вулиці оглядатися не можна, навіть якщо вас покличуть – треба уважно дивитися вліво й вправо.

ДІТИ ІНОДІ ВИХОДЯТЬ НА ПРОЇЗНУ ЧАСТИНУ, НЕ ПОДИВИВШИСЬ ПО СТОРОНАХ!

Один з кожних десяти постраждалих дітей, вийшов на проїзну частину вулиці, не озирнувшись по сторонах. Частіше це буває на дорогах, де автомобілі проїжджають порівняно рідко. Група дітей затіяла гру поруч із дорогою. У ході гри один хлопчик вибіг на дорогу, не дивлячись по сторонах: адже увесь час не був автомобілів!

На вулиці, де автомобілі з'являються рідко, діти вибігають на дорогу, попередньо не оглянувши її, і попадають під автомобіль. Виробіть у дитини звичку завжди перед виходом на дорогу зупинитися, оглянутися, прислухатися, і тільки тоді переходити проїзну частину.

До уваги батьків!

Шановні батьки! Звичайно ви зайняті своїми справами, у вас багато турбот, ви завжди маєте нестачу часу. І всеж-таки... незважаючи на свої турботи, вічний поспіх, пам’ятайте про тих, кому потрібна ваша допомога, рада, ваша опіка - про дітей.

Присвятить окрему прогулянку правилам переходу через дорогу: перевірте, чи правильно ваша дитина їх розуміє, чи вміє використовувати ці знання в реальних дорожніх ситуаціях. Для цього потренуйтесь разом переходити по пішохідному переходу через проїзну частину з однобічним і двобічним рухом, через регульований і нерегульований перехрестя.

Пройдіть разом з дитиною по звичному для нього маршруту в школу й назад. Поговорить про те, чому дуже важливо ходити однієї й тієї ж дорогою. Зверніть увагу дитини на всі небезпеки й приховані "пастки", які можуть підстерігати його на шляху, продумайте маршрут так, щоб він став більш безпечним.

Кожний з вас бажає бачити свою дитину здоровішою і непошкоджену. І кожний певен, що його кмітливе маля під колесами автомобіля вже точно не опиниться. Але якщо дитина вчасно не прийшла додому, батьки починають хвилюватися: «чи все гаразд?», придумуючи різні варіанти розвитку подій, нервово дзвонячи друзям і знайомим, з якими, можливо перебуває їхнє дитя. Тільки б нічого не трапилося! Це споконвічний людський острах випадку в наш час і обґрунтований він тим, що от уже кілька десятків років нещасні випадки, як загроза здоров'ю й життю дитини, випереджають хвороби.

У родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною, погуляти, навчити читати або малювати, відправити його в спортивні секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин у день, півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку, особливо на вулиці.

Досить вивчити "історії хвороб" дітей, що постраждали від травм, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, поговорити з лікарем — хірургом або травматологом, щоб зрозуміти просту істину: З кожних двадцяти випадків дев'ятнадцять, виявляється, типові, - часто повторюються, виникають у тих самих стандартних ситуаціях, число яких не так уже велике. Ситуації ці можна знати, а поведінці в них — навчити. А виходить, нещастя можна запобігти!

Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я». Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона повинна не просто їх знати - у неї повинна сформуватися навичка безпечної поведінки на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, однаково переходьте дорогу там, де це дозволене Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся швидкісного режиму; пристібайтеся ременями безпеки й не дозволяйте перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Наочний приклад батьків буде куди ефективніше, ніж сотні разів повторені слова «не ходи на червоне світло».

Вчасно навчайте дітей умінням орієнтуватися в дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці, обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього руху, ваша дитина буде діяти так само!

Помніть, що ви стаєте учасником дорожнього руху не із проїзної частини вулиць, а із тротуару. Тому відправляючись у школу з малям, поясніть йому, що потрібно бути уважним з перших же кроків, виходячи з під'їзду будинку. Пройдіть із ним увесь шлях і намагайтеся показувати найнебезпечніші ділянки на дорозі. Укажіть на небезпеці, які виникають при посадці в суспільний транспорт і, особливо, при виході з автобуса або тролейбуса.

Навчить своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги!

Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині:

ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ!

Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо!

Навчить дітей тому, що переходити дорогу з-за стоячого транспорту небезпечно для життя! Учите передбачити сховану небезпеки!

Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні й вікові особливості дітей.

Психологічні особливості дітей.

– У маляти дошкільного віку звужене поле зору. Тому він не може навіть приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. А зрозуміти, з якою швидкістю він рухається, здатний не кожний школяр.

– Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це зовсім не виходить, що він його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто він просто не помічає транспортний засіб.

– У перехідному віці виникають інші труднощі: підліткові властива зневага небезпекою. Він певен, що з ним не відбудеться те, що трапляється з іншими. І, не дивлячись по сторонах, без остраху виходить на дорогу.

– А малята в дошкільному й молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу. Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя. Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину. Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю, прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидке оцінити обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків.

Усі ми живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг, переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них. Але варто звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення, утрудняє процес навчання й виховання.

От чому із самого раннього віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи найбільш підходящі для того або іншого віку форми й методи навчання. У цьому повинні брати участь і батьки, і дошкільні установи, а надалі, звичайно ж, школа й інші освітні установи.

У процесі навчання дітей правилам дорожнього руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх ситуаціях.

Навичка зосередження уваги – це межа, перед якою необхідно зупинятися, витримувати паузу, для психологічного перемикання у зв'язку з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки не тільки очами, але й думками.

Навичка спостереження – дитина повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини й сприймати їх як потенційну небезпеку.

Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну частину поспіх і хвилювання необхідно залишити на тротуарі, дотримувати повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які потрібні для переходу дороги.

Пам'ятка для батьків дітей молодшого
дошкільного віку по вихованню грамотного пішохода:

Батьки – активні помічники педагогів у формуванні в дітей дисциплінованого поведінки на вулиці, дотримання ними правил безпеки.

У молодшому дошкільному віці дитина повинна засвоїти наступне:

1. без дорослих на дорогу виходити не можна, йдеш із дорослим за руку, не виривайся, не сходь із тротуару;

2. ходити по вулиці треба спокійним кроком, дотримуючись правої сторони тротуару;

3. переходити дорогу можна тільки по пішохідному тротуару на зелений сигнал світлофора, переконавшись, що всі автомобілі зупинилися;

4. проїзна частина призначена тільки для транспортних засобів;

5. рух транспорту на дорозі регулюється сигналами світлофора й міліціонером-регулювальником;

6. у суспільному транспорті не витикатися з вікон, не виставляти руки які-небудь предмети.

Усі ці поняття дитина засвоїть більш міцно, якщо його знайомлять із Правилами дорожнього руху систематично, ненав'язливо. Використовуйте для цього відповідні ситуації на вулиці у дворі, по дорозі в дитячий садок. Перебуваючи з малям на вулиці корисно пояснювати йому все, що відбувається на дорозі із транспортом, пішоходами. Наприклад, чому в цей момент не можна перейти проїзну частину, які на цей випадок існують правила для пішоходів і автомобілів, укажіть на порушників, відзначивши, що вони порушують правила, ризикуючи потрапити під транспортні засоби, що рухаються.

Щоб розвити в дитини зорову пам'ять, закріпити зорові враження, запропонуєте маляті, вертаючись із ним з дитячого садка, самому знайти дорогу додому, або навпаки, привести вас ранком у дитячий садок.

Не залякуйте дитину вулицею – панічний страх перед транспортом не менш шкідливий, ніж безтурботність і неуважність!

Корисно читати дитині вірші про Правила дорожнього руху й показувати малюнки з дорожніми знаками й різними дорожніми ситуаціями. Купить дитині іграшкові автомобілі, автобуси, світлофори, фігурки регулювальників і організуйте ігри по придуманих вами сюжетам, що відбивають різні ситуації на вулиці. Гра гарний засіб навчання дитину дорожній грамоті.

Пам’ятайте! Дитина вчиться законам вулиці, беручи приклад з вас – батьків, інших дорослих. Нехай ваш приклад вчить дисциплінованій поведінці на вулиці не тільки вашої дитини, але й інших дітей.
Намагайтеся зробити все можливе, щоб захистити дітей від нещасних випадків на дорогах!

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, появи почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам.
Навчити дитину керувати собою — ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, зокрема й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу. Скажіть малюку: «Хочеш бити — бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)». Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть її це робити.
У вихованні необхідно уникати двох крайностей — проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.
Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно її навчити правильно розподіляти сили.
Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків тощо).
У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.
Рух — це життя. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.
Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із учителем або батьками.
Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині надзвичайно важливо дотри­муватися золотої середини в харчуванні: їсти менше смаженого, гострого, солоного, копченого, більше свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти — не змушуйте її!
Підготуйте своєму непосидючому маляті «поле для маневрів»: активні види спорту для нього — просто панацея.
Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її («Тобі цікаво це, давай подивимося...»), але після задоволення цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й завершити його.
Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним "рецепт" відшукування внутрішньої гармонії - це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арттерапія, казкотерапія, можливо, медитація.
Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

Єдиний простір розвитку дитини в дошкільному навчальному закладі та сім’ї

В системі дошкільного виховання України накопичено величезний досвід у справі розвитку, виховання і навчання дітей. Однак в сучасних умовах цього досвіду вже недостатньо; з’явились нові соціальні цілі, змінились потреби батьків, вимоги школи до закладів дошкільної освіти і у величезній мірі змінилася й сама дитина. Сучасні умови діяльності дошкільного закладу висувають взаємодію з сім’єю на одне з провідних місць. На думку спеціалістів, спілкування педагогів і батьків повинні базуватися на принципах відкритості, взаєморозуміння і довіри (О.П.Арнаутова, О.Л.Звєрєва, В.П.Дуброва та ін.). Батьки є основними соціальними замовниками ДНЗ, тому взаємодія педагогів з ними просто неможлива без урахування інтересів та запитів сім’ї. Саме з цієї причини наш дошкільний заклад сьогодні намагається орієнтуватися на пошук таких форм і методів роботи, які дадуть змогу врахувати актуальні потреби батьків, сприятимуть формуванню активної життєвої позиції. На підставі аналізу роботи з батьками за 2005-2006 навчальний рік було виявлено низку недоліків у цій сфері, тому одним з головних завдань ДНЗ на новий навчальний рік було створення єдиного простору розвитку дітей в дошкільному закладі та сім’ї. Педагогічні працівники нашого дошкільного закладу задумались над тим, як зробити батьків повноправними учасниками виховного процесу. Щоб обговорити спільні проблеми, проаналізувати шляхи їх вирішення, серед батьків було проведено анкетування. Серед різноманітних питань анкети було і таке: для чого потрібний дошкільний заклад, чого саме чекають батьки від дитячого садка? Вивчення погляду батьків на дошкільне середовище виявило досить багато проблем. Батьки приводять дитину до дошкільного закладу перш за все для того, щоб тут її якісно підготували до вступу до престижного ліцею чи гімназії, це можливість для батьків працювати, ДНЗ для них надійний помічник у справі виховання дітей, а також можливість залучити малят до колективного життя. Найчастіші відповіді при анкетуванні батьків такі: „щоб дитина була під наглядом, а я могла працювати”, „щоб з дитиною займалися, готували до школи”, „для загального розвитку”, „щоб навчити дитину спілкуватися”, „дитячий садок складає підґрунтя життя”, „це перший колектив дитини”. Загалом батьки високо оцінюють роль дошкільного закладу в таких сферах, як спілкування дітей з однолітками, здобуття загальних комунікативних навичок, дотримання режиму дня, повноцінне харчування, підготовка дітей до навчання в школі. Сама ж дитина (за результатами опитування дітей старших груп) приходить до садочка, щоб гратись і гуляти з іншими дітьми: „щоб знайти собі друзів”, „вчитися бути здоровими”, „щоб було весело”, „щоб готуватися до школи”. Ми сподіваємось, що ефективно організований єдиний простір розвитку дитини в сім’ї та дитячому садку, співробітництво можуть дати імпульс побудові взаємодії з родиною на якісно новій основі, що передбачає не просто спільну участь у вихованні дитини, але й усвідомлення загальних цілей, довірливі стосунки і прагнення до взаєморозуміння. В результаті проведеної роботи було створено банк матеріалів з проблеми „дошкільний заклад – батьки - дитина”. З метою визначення нових напрямків роботи з батьками та залучення їх до співпраці з педагогічним колективом ДНЗ складено план заходів, з метою озброєння батьків психолого-педагогічними знаннями організована робота клубу „Співдружність”. Спілкування в невимушеній, емоційно насиченій обстановці клубу „Співдружність” сприяє зближенню вихователів і батьків, батьків і дітей. Бесіда за чашкою чаю, легкий музичний фон – все це сприяє емоційній розкутості, дає змогу відверто висловлювати власну думку, ділитися успіхами і труднощами сімейного виховання. Мами й тата бачать свою дитину у відмінній від домашньої обстановці, спостерігають її спілкування з однолітками і педагогами, відкривають у ній нові риси і здібності. Спільна діяльність зближує, згуртовує дітей і батьків, вчить взаєморозумінню, довірі, робить їх справжніми партнерами. Збираючись віддати свою дитину до дитячого садка, батьки, безперечно, бажають бути поінформованими про естетику побуту закладу, про особливості освітньо-виховної роботи з дітьми, про людей, які щодня спілкуватимуться з дітьми, про їхні особистісні та професійні якості. Щоб підвищити ці якості, навчити педагогів стосункам з батьками, навчити самоаналізу, організована робота творчої майстерні „Мудрий педагог”. Заняття з педагогічним працівниками поводять завідувач, практичний психолог, вихователь-методист. З метою ознайомлення батьків з дитячим садком у ДНЗ організована робота адаптаційного клубу „Гніздечко”, членами якого є батьки, діти яких ще не відвідують дошкільні заклади. Після його створення педагоги познайомились із запитами та основними труднощами сімей малят. З урахуванням цього розроблено план роботи клубу, занять-зустрічей з дітьми, план роботи консультаційного пункту для сімей, консультації в якому проводять вихователі, практичний психолог, вихователь-методист, медичні працівники та інші спеціалісти ДНЗ. Така робота в районі ще не проводилась, за браком досвіду не все вдається так, як хотілось. Є проблеми з відвідуванням, що відбивається на якості освітньо-розвивальної роботи з дітьми. Але вже виробились певні тенденції: більший інтерес до такої форми роботи в ДНЗ виявляють батьки дворічних дітей, яких наступного року батьки планують привести до садочка. Розроблена програма, яка містить пояснювальну записку, розкриваються особливості дітей другого року життя, мета і завдання клубу, структура освітньо-виховного процесу і результати, які прогнозуються внаслідок реалізації програми, розроблено перспективне планування занять-зустрічей з дітьми та їх батьками в адаптаційному клубі. І хоча програма розрахована на 32 зустрічі (з жовтня по травень), а робота тільки розпочалась, ми бачимо вже деякі результати: дітлахи не бояться відпустити маму, їх цікавлять нові, не такі як удома іграшки, з ними проводяться міні-заняття з пізнавальною, ігровою, фізкультурною та музичною спрямованістю. Таких сімей на сьогоднішній день є шість, але ми сподіваємось, що їх кількість зростатиме. На заняттях клубу педагоги залучають батьків до активної участі в освітньо-виховному процесі, ненав’язливо навчають різноманітним методам і прийомам роботи з малюками. Батьки більше довіряють педагогам, бо вже бачили їх у роботі, знають їхнє ставлення до дітей, знають, що до кожної дитини буде знайдено індивідуальний підхід. І ще один важливий момент: батьки здружилися між собою, спілкуються і поза межами клубу. Ми ж у свою чергу маємо потенційних однодумців, і в той же час педагогічний колектив має змогу скоригувати власну роботу на підставі інтересів сім’ї. Крім того, батьки в ці дні отримують певну психолого-педагогічну інформацію, яка дозволяє їм краще орієнтуватися в потребах їхніх власних дітей, в особливостях розвитку і виховання дітей дошкільного віку. Цінність роботи клубу визначається ще й тим, що така форма роботи з одного боку сприяє більшій життєздатності ДНЗ, а з іншого – дає молодим батькам спеціальні знання з виховання дитини-дошкільника. Позитивним досвідом взаємодії педагогів і батьків є організація спільних тематичних виставок, що також сприяє неформальному спілкуванню учасників освітньо-виховного процесу. Так восени пройшла вже традиційна виставка „Ходить гарбуз по городу”, попереду – „Мама, тато, я – рукодільниця-сім’я”. При цьому важливо, що спільне дозвілля сприяє духовному збагаченню дорослих і дітей. Бачачи результати старань своєї дитини, володіючи інформацією про те, що відбувається в дитячому садку, отримуючи поради і рекомендації, батьки встановлюють тісний взаємозв’язок з вихователями, що позитивно впливає на розвиток дитини. Для дитини ж важливе взаєморозуміння між дорослими: батьками та вихователями. Широко застосовується наочна агітація, підвищується інформативність та естетичне оформлення батьківських куточків. Нещодавно пройшов конкурс на кращий куточок для батьків, під час підготовки до якого вихователі виявили неабиякий талант, дизайнерські здібності, фантазію. Матеріали куточків змінюються в залежності від їх оперативного значення, плану роботи групи, запитів батьків. Регулярно випускаються листівки „Поради Мудрої Сови”, в яких даються загальні рекомендації для батьків з питань виховання дітей. Прикладами таких листівок можуть бути: „Як стати дитині другом”, „Закон етики дошкільного працівника”, „Ціна посмішки”, „Десять заповідей виховання щасливої дитини” тощо. В методичному кабінеті зібрана бібліотечка педагогічної літератури для батьків, з якою вони можуть ознайомитися в будь-який зручний для них час. Розглянутий досвід продуктивного спілкування ДНЗ і сім’ї відбиває тільки невелику частину можливих форм спільної роботи. Тож необхідно і далі робити все можливе, щоб наші діти росли здоровими, сильними, розвиненими, розумними, ерудованими – життєво компетентними. А це реально тільки при наявності взаємозв’язку всіх тих, хто виховує дітей.